В память Івана Дем’янюка

Газетний заголовок говорить: ”Нацист вмер, уникнувши тюремного ув’язнення”. Почнем з того, що Іван Дем'янюк, за будь-якими мірками, не був нацистом. За його найтящим обвинуваченням він був військовополоненим, змушеним працювати в нацистському концентраційному таборі. Остаточно у тіж газеті робиться висновок: “Дем’янюк був першою людиною в Німеччині, яка  була засуджена за службу охоронцем в таборі смерті – але без доказів у причетності до якого-небудь конкретного вбивства”. Як послідовно! Ніколи на протязі більше тридцяти шести років не було ніяких доказів.

Наша Європа

Частина 3 (Хорватія, Словенія, Австрія, Словаччина, Польща, Україна)

З Малого Стона ми рухалися на північ. Гірськими (не біля моря дорогами до міста Сень). З них - одна третя, мабуть, ще добудовується, особливо - частина від Спліта на південь). А в місті Сень ми виїхали до моря і далі вже їхали в бік Істрії. Істрія дуже популярна в українців і росіян, але нам не сподобалось зовсім. Клімат помірний, не така спека по вечорах і зранку, але ми дійшли висновку, що це місце для людей, які "поставили на ноги дітей, чогось досягли в житті, і приїхали, будучи пенсіонерами (по віку) відпочити, погуляти, посидіти під соснами..." (Перша частина, друга частина)

Наша Європа

Частина 1 (Польща, Чехія, Австрія, Словенія)

Дорога була довгою, і, що найважче - невідомою нам. Вперше ми їхали власним транспортом в Європу. Польща, Чехія, Австрія, Словенія, Хорватія. Хорватія, Словенія, Австрія, Словаччина, Польща. Так це виглядало в кінцевому результаті. А, ще забув додати 15 кілометрів Боснії і Герцоговини. Виїжджали ми зі Львова, і недалеко від кордону я зробив першу "дурість" - заправив повний бак ще українського бензину. Вже наступного дня я зрозумів свою помилку.

Моя Горицвіт

Інна Шипілова

У селі Кріворівня у присілку Гришпарівка біля хати Василини Харук стоїть хатиночка, манюня, старенька та низенька. І здається, наче вийде й сяде на лавочці попід хатою, щоб намилуватися своїми любими горами Параска Плитка-Горицвіт. Та не вийде і не присяде. Забрав Боженька свою дитинку Параску у 1998 році на Великдень. Не встигла вона тоді й розговітися… а в суботу великодню вже й поховали. Лишилися після Параски її діточки – книги. Декілька десятків великих, зо п’ять кілограмів кожна, а менших і зовсім манесеньких – то й не злічити. А по зошитах, та по папірцях, та по кардонках – уся ії манюнечка, майже лялькова хата повна накладена.