Село ДОВГЕ (Закарпаття)
Давним-давно на село, яке було розташоване тут, нападали татари. Кожний раз, коли вони приходили – розпач і стогін неслися по зворах і долах. Смуток, біль, кров, пожежу несли вороги нашим пращурам. Матері оплакували вбитих і поранених, спійманих і відведених у рабство хлопців і дівчат. Спочатку горяни не могли дати рішучу відсіч ворогу. Але йшли роки, в селі тим часом ріс хлопчина на ім’я Довгай. Всі односельці були здивовані від його незвичайної сили. Він міг вирвати дуб з корінням і відкинути далеко, перемогти ведмедя і швидко бігав як лань...
|
|
Детальніше...
|
|
Олекса Довбуш
У 18 років задумав Олекса, як би зібрати товариство. Пішов він до Жаб'єго і вибрав собі трьох легінів. Та й тоті побеспечили його, що будуть з ним, коби лиш пошукав решту. А Олекса загадав на перший запал лині одинадцять, а він аби був дванадцятим.
Іде він і думає собі всяко у своїй голові. А мав він на Венграх родичів, трьох сильних братів перших, дуже сильних, та й загадав дістати їх у товариство. Іде вій та й думає. І здибав старого діда, дід старий такий, що уже не сивий, але аж жовтий. Здибалися вони, поздоровалися, а дідо каже:
|
|
Детальніше...
|
Карпати
Давно на цій землі гір не було, а велика рівнина. Люди збирали урожай, пасли худобу. Але їхнім володарем був один чоловік, якого в народі прозвали Силун. Коли він ступав, то стогнала земля.
Одного разу прийшов до нього хлопчик на ім'я Карпо і попросився:
— Хазяїне, прийміть мене на роботу,
|
|
Детальніше...
|
|
Озеро Синевир
У давнину ці гори належали багатому графові, і верховінци вимушені були працювати на нього: випасати графських овець і корів, рубати ліс, косити траву. У графа була красуня дочка Синь. Дівчину звали так тому, що в очах її, здавалося, була зібрана вся синява бездонного карпатського неба.
Одного разу багач вирішив перевірити, як його батраки-лісоруби працюють в горах. Синь попросила батька узяти її з собою. Поки граф перевіряв роботу лісорубів, дочка збирала на поляні квіти.
|
|
Детальніше...
|
Стрий
Ходили ми з татом до Сможі купувати воли. Поки тато щось там робили, а мене лишили коло биків. Вони були спокійні, скубли траву недалеко від ярмарку, а я стояв та й слухав, як старший чоловік оповідав жонам і хлопцям про наші ріки Стрий і Опір.
Було, каже, колись два брати. Старший такий поміркований, розважний, а менший - прикрий, раптус горячий. Не любив подумати, що завтра буде, аби му лиш нині добре.
|
|
Детальніше...
|
|
|
|
|
Легенди
