ГУЦУЛИ

Гуцули (інші назви — горяни, верховинці) — частина гірського українського населення Карпат. Ареал їх розселення окреслюється такими кордонами. На півдні він межує з Румунією, на півночі та північному сході — з Прикарпаттям, на заході — з Бойківщиною. Згідно з сучасним адміністративно-територіальним поділом України це Верховинський та південні частини Наддвірнянського і Косівського районів Івано-Франківської області, Путильський та південна частина Вижницького районів Чернівецької області, Рахівський район Закарпатської області.

Етимологію назви «гуцули» деякі вчені пов'язують з основним видом їхньої господарської діяльності — скотарством, ключовим поняттям якого було слово когул — чабан, вівчар. Дійсно, гуцули — чи не єдина група українського етносу, для якої скотарство (а особливо вівчарство) було провідною галуззю господарства. Воно ж зумовлювало і своєрідність усього укладу життя горян та їхньої культури.

Так, лише у гуцулів відповідно до роду їхніх занять, природних умов та ситуації порубіжного регіону сформувався двір із замкнутою по периметру системою будівель — ґражда, своєрідна фортеця; переважно у них трапляються оригінальні хрещаті церкви; саме у середовищі скотарів склалася самобутня кухня, в основному зорієнтована на молочні та м'ясні страви (гуслянка, бринза, бараняче м'ясо), виник надзвичайно мальовничий одяг, що найбільшою мірою зберіг прадавні компоненти (гачі, череси, крисані, кептарі), Прадавня, ще язичницька основа збережена гуцулами і в духовній культурі, зокрема в обрядах та ритуалах: відсікання коси — у весільній обрядовості, запалення ватри — в родильній, ритуальне прощання (проща) — в поховальній і т. д.

Традиційно-побутова культура гуцулів має самобутню етнічну специфіку, відмінну від української культури в цілому. Разом із тим їх єднає спільна генетична основа, що складалася ще у київську добу, а можливо, і у більш ранні історичні часи на рівні міжплемінних взаємозв'язків.

Найбільш вірогідною теорія походження гуцулів від давньослов'янського племені уличів, або улуців (В. Кобилянський), колись розташованих У пониззі Дністра, а пізніше під натиском кочовиків вимушених піднятися до його верхів'їв та в Карпати. Ця теорія вдало вписується у перебіг історичних подій у південній частині Карпат, а головне — підтверджується археологічними та етнографічними даними про культуру — тотожну і для гуцулів Карпат, і для населення Наддністрянщини.

Інші версії. Одна група істориків (К.Мілевський, Л.Голембйовський, Ю.Коженьовський, І.Вагилевич, Ю.Федькович, О.Моргенбессер, В.Поль), етнографів, лінгвістів доводила тюркське, половецьке, печенізьке походження . Фольклорист і етнограф О. Кольберг стверджував, що це залишки різних кочових орд. С. Витвицький пов'язував назву гуцул з іменем Гецели — брата князя Великої Моравії Ростислава або виводив її від горулів-гунів. Я.Головацький, М.Казанович, Є.Калужнянський, I.Огоновський, I.Крип'якевич, В.Гнатюк дотримувалися думки, що назва гуцули походить від молдавського слова гоц, гуц — розбійник, опришок.

Цікаво, що у мові басків є слово hucul, яке перекладається як "людина, яка живе у печері".

Гуцули серцем і духом пов'язаний тісно з гірською природою; Карпати й гуцул у них — це щось одне, нерозлучне. Всім серцем любить гори, а до їх краси долучує себе, свою барвисту ношу, свої звичаї, обряди й вірування.