Хуст

...Це було давно, дуже давно, ще в ті часи, коли воєвода Хуста безпечно жив у збудованому ним високому замку зі своїми численними слугами і воїнами. Сім'я у нього була невелика - дружина і двоє дітей. В обох дітей, хлопчика і дівчинки, були на правім плечі однакові родимки. Якось поїхав воєвода з великою своєю свитою на лови далеко в гори, залишивши в замку невеличку охорону.

І в той час сталося велике лихо: у край вдерлися не знані доти нікому дикі татари і захопили замок. Татари багато людей повбивали, багато забрали в неволю. Вони забрали також молоду дружину воєводи і маленького сина Андрійка. Тільки дочка його врятувалася, заховавшись в один із закапелків замку. Коли воєвода повернувся з ловів, у спустошеному замку він знайшов лише свою перелякану маленьку дочку. Воєвода почав усюди шукати дружину і сина, але дарма - ніде їх не було. І в своєму невтішному горі дав клятву карати на горло кожного татарина, який трапить йому до рук.

Ішли роки... Воєвода постарів, а дочка його виросла і стала дівчиною-красунею. Про долю дружини і сина йому нічого не було відомо. Тим часом син його ріс при ханському дворі і став гарним юнаком. На нього звернув увагу і сам хан і взяв його в свою гвардію охоронцем. Мати скоро вмерла від горя, і Андрій, або, як його звали татари, Скандор, лишився сам.

Одного разу він випадково зустрів серед невільників одного з воїнів батька, якого упізнав по рубцю на обличчі від рани, що той колись дістав у бою. Старий воїн умовив юнака втекти разом із ним з неволі на батьківщину. Дуже небезпечна була їх путь, але зрештою вони дібралися до рідного краю. Здаля уже було видно високий Хустський замок. Але старий воїн вже не міг далі йти і помер на руках у Андрія-Скандора. Юнак викопав шаблею могилу і поховав свого старого друга. А тоді рушив далі.

По дорозі він раптом почув одчайдушний крик і побачив дівчину, за якою гнався величезний ведмідь. Це була його рідна сестра, яка їхала верхи, залишивши далеко позаду вершника, який її супроводжував. Кінь, злякавшись ведмедя, кинувся вбік і скинув з себе дівчину. Андрій, не довго думаючи, кинувся на ведмедя й убив його ударом кинджала у саме серце. Під час боротьби звір здер з юнака одяг і оголив родиму пляму у нього на плечі. Сестра тоді відразу впізнала свого брата і вони, від радості плачучи, впали одне одному в обійми.

Тим часом вершник під'їхав і побачив дочку воєводи, в яку він був закоханий, в обіймах татарина. В запалі ревнощів він поспішив донести своєму панові, що його дочка обіймається з татарином.

Розгніваний воєвода, вірний своїй клятві, зопалу наказав відрубати зухвалому татаринові голову. Незважаючи на благання і плач дівчини, слуги воєводи схопили нещасного юнака і потягли його на скелю, що височить напроти Хутського замку, над річкою Великою, і тут же відрубали йому голову, не чекаючи воєводи.

Скоро під'їхав до місця страти і сам воєвода і, впізнавши в убитому татаринові сина, тут же вбив себе мечем. Він помер на мертвому тілі свого сина, їх кров змішалася і почервонила скелю, яку відтоді почали називати Червоною.

Колись чортові заманулося вискочити з пекла. Набридло йому там сидіти чи на сонечку захотів погрітися. Розігнався і пробив головою землю якраз посеред гарної квітучої рівнини. Але чорт-стиляга мав на кінці хвоста китицю, подібну до ослячої, і зачепився тою китицею за землю. Як він не намагався вийняти її, ніяк не вдавалося. Тільки потягне - земля піднімається, а хвіст не йде. Тоді він напружив всі свої сили, рванув і відірвав хвоста. З болю зарепетував на весь світ: "Йой, хвуст, хвуст, хвуст!" Луна покотилася по долині: "Хуст, хуст, хуст!", і всі довкола почули цей крик. З того часу на місці, де чорт вискочив з пекла, стоїть гора, а саму місцевість люди прозвали Хустом.